Публікації

«Революція Гідності»: ПЕРСПЕКТИВИ

Моделюємо ситуацію. Глибока ніч, міцний сон та будь-яке небажання повертатися до сірої реальності. І тут вас будить близька людина. Будить для того, аби задати ідіотьське питання: «Які ти знаєш найрозвинутіші країни світу?». І ви називаєте перше, що приходить в голову, аби від вас скоріше відстали.

Якби така ситуація сталася у мене вжитті, то я назвав би США. І Японію. А ще Англію, Францію, Німеччину. Чомусь я впевнений, що більшість людей назвали б саме ці країни. Можливо ще якісь.

Але чи назвали б ми країни Латинської Америки? Колумбію? Болівію? Аргентину?

Країни для цієї ситуації підібрані не випадково. Вони репрезентують дві сторони, два варіанта побудови та подальшого функціонування держави.

«Революція Гідності» змінила баланс сил.

У зовнішній політиці народ обрав європейський шлях розвитку, приналежність до Західної цивілізації, а не російської. В принципі, через це і триває війна в окремих регіонах Донеччини.

Однак, чи зможе український народ обрати інший шлях розвитку у внутрішній політиці?

«Революція Гідності» відкрила таку можливість. Однак, чи стане Революція точкою відліку нової, процвітаючої України, залежить від кожного із нас, персонально.

Підтримавши Євромайдан, ми лише заявили про свої наміри змінити країну. Революція, сама пособі, не здатна підняти економіку чи рівень достатку, перемогти корупцію та прибирати вулиці від сміття. Це завдання людей. Тих, які при владі. Тих, які на посаді. І тих, хто їх обирає. Хто повинен за ними стежити. Хто повинен їх контролювати. Якщо цього не зможе зробити народ України, контролювати владу продовжать окремі, впливові люди, об’єднані у фінансово-промислові групи.

Після революції, вони нікуди не зникли. Українські олігархи продовжують мислити старими категоріями та жити заради своїх звичних цінностей, асоціювати себе лише із своїм бізнесом, а не країною чи нацією.

Більшість із них вітали Революцію, як можливість повалення свого головного конкурента – донецького клану. Позбувшись такої загрози, більшість олігархів, будуть боротися між собою за сфери впливу. Навіть на Волині триває боротьба як мінімум двох олігархічних груп.

Але хіба для цього люди вийшли на майдани. Аби в черговий раз стати інструментом чужої боротьби?

Більше 20 років наша країна йшла латиноамериканським шляхом капіталістичного розвитку. Шляхом укрупнення капіталу, монополізації економіки та «приватизації» державної влади. В Україна не було підтримки малого та середнього бізнесу. В Україні фактично не має середнього класу – основи будь-якої багатої держави. У нас існують лише дуже заможні, або дуже бідні люди.

Тому уже скоро ми знову будемо обирати між людьми, за якими «стоять» значні фінансові ресурси і яким потрібна влада, аби ці ресурси поновлювати. Так побудована система, коли голосують за тих, хто заплатить та за тих, хто більше «засвітиться» на ТВ.

Голосуючи за олігархів, ми підтримуємо не сталий розвиток країни, а їхні економічні інтереси. Голосуючи за олігархів, ми голосуємо за хаотичний курс долара, на якому вони заробляють мільйони, ми голосуємо за дороге пальне, за опір реформам, за порушення законів, за продовження існування різноманітних корупційних схем, за продажні державні органи, та за країну, яку використовують для власного збагачення.

Однак, в України є перспективи до виникнення власного «Економічного дива». Якщо буде сформовано громадянське суспільство, якщо люди будуть самостійно йти в політику чи займатися громадською діяльністю, якщо українці будуть обирати та підтримувати нових людей, не запідозрених в корупції, та виганяти тих, які спаплюжили себе злочинами чи бездіяльністю, якщо ми будемо готові до реальних реформ з тимчасовими важкими наслідками для свого добробуту і не будемо підтримувати політиків-популістів, що обіцяють за місяць підняти зарплати і пенсії – ми зможемо закласти умови для майбутнього стабільного розвитку.

 

Мацко Микола, Луцьк 2015, "УДАР Волинь"

  3 Березеня 2015 +Коментар | подобається